2015 – рік Сирії та Саудівської Аравії

27 грудня в місті Газіантеп на півдні Туреччини вбили сирійського журналіста Наджі Джараф. Незадовго до цього на нього вже скоювали замах. Більше того, відомо, що після того як він представив громадськості документальний фільм «ІГІЛ в Алеппо», йому неодноразово приходили погрози від бойовиків ІГІЛ. По суті сирійського журналіст вбили через те, що він насмілився розкрити страшні факти звірств терористів на території Сирії.

Важливо тут те, що це жахлива подія, як не дивно, змусило об’єднатися сирійців з самими різними політичними поглядами і самими різними адресами проживання. Трагедія стала в підсумку у всіх сенсах общесірійской. Символічно й те, що Наджі Джараф, що покинув Сирію через погрози, що виходять від режиму «Хімічного» Асада, був убитий, по всій вірогідності, за наказом ІГІЛ Напередодні від’їзду ЙОГО до Франції.

Можливо, вбивство Наджі Джараф має більш глибокий зміст. Ситуація в Сирії переросла з революції людей, які прагнули звільнитися від вкрай жорстокого, злочинного режиму, в конфлікт регіональних та міжнародних інтересів. І саме в цей момент трагедія змусила спливти на поверхню суто національний, ліберальний, якщо хочете, цивільний фактор, який затьмарив всі ті конфлікти, які були ініційовані іншими країнами на сирійській землі. Ланкою однієї історичної ланцюга можна вважати і смерть командира однієї із самих великих угруповань сирійської опозиційної коаліції «Аль-Джейш Іслам» Захрана Аллуша в результаті авіаудару російських ВПС: Захран Аллуш загинув за тиждень до вбивства сирійського журналіста.

Саудівська Аравія негайно засудила вбивство польового командира, угруповання якого боролася з терористами ІГІЛ на території Сирії, але стояла в опозиції до правлячого режиму. Вбивство Аллуша, на думку Королівства, негативно вплине на хід переговорів між режимом і опозицією Сирії.

За підсумками всіх вищеперелічених Подій Саудівська Аравія, яка всіляко сприяла об’єднанню різних опозиційних рухів Сирії в рамках «Віденського маршруту», встала обличчям до обличчя з Російською Федерацією. Мета Москви полягає в зміцненні правлячого режиму Сирії, яка, в свою чергу, може перетворитися на подобу Чечні: ця республіка зараз, після поразки чеченських повстанців, які виступали за незалежність, знаходиться в повному підпорядкуванні Росії.
Висновок такий: основні події 2015 року – безпосередню участь Москви у війні на території Сирії та участь Саудівської Аравії в Єменської війні.
Ці два процеси взаємопов’язані, так як знаменують підйом двох основних світових гравців, таких як Росія і Саудівська Аравія, на міжнародному полі. Якщо Росія скористається правом вето в Раді Безпеки, через що буде неможливо протистояти її агресивним діям в регіонах Сирії та України, Ер-Ріяд використовує проти Росії своє «нафтову зброю», а в боротьбі проти Тегерана – свій вплив в арабських і мусульманських країнах , Що стосується Ірану, то у нього немає ніяких особливих можливостей, окрім як використовувати «шиїтську тему», яка не приносить ніякої користі і лише підриває соціальний устрій в деяких арабських країнах.

Вплив Саудівської Аравії в світі, а також в сирійському врегулюванні значно зросла після блискучої операції Ер-Ріяда з врегулювання конфлікту між повстанцями-хусит (шиїтами) і правлячою владою в Ємені, в ході якої поразки зазнав не тільки ставленик Тегерана Алі Абдель Салех, а й керівництво Ірану.

Російський лідер веде переговори виходячи з того, що за його спиною стоять військові літаки, які продовжують завдавати ударів по військовим формуванням сирійської опозиції. Саудівська Аравія садить цих же людей за стіл переговорів, щоб сформувати опозиційний орган, що складається з вищих представників різних опозиційних груп. У цьому контексті вбивство польового командира угруповання Джейш Аль-Іслям, яка користувалася підтримкою Ер-Ріяда, стає основоположним чинником у відносинах двох країн: Росії і Саудівської Аравії.

У світлі всього сказаного майбутнє процесу сирійського врегулювання не вселяє оптимізму ні з боку Ради Безпеки, ні в рамках Віденського процесу.

З погляду Заходу, основними подіями цього року є: приплив біженців в непередбачених розмірах в країни Європи через Туреччину, Грецію і Балкани, а також терористичні атаки на Париж. Ці події самим безпосереднім чином пов’язані з подіями в Сирії. Важливим чинником стало і збитий турецькими ВПС російський військовий літак, а також подальша реакція Москви на це «недружній» акт, який зумовив напруженість у відносинах між Москвою та Анкарою, що теж внесло свою лепту в процес сирійського врегулювання.

Належність Туреччини до НАТО зіграла стримуючу роль в разгорающимся конфлікті з Москвою і в теж час значно послабила роль Тегерана в процесі сирійського врегулювання, а також у питанні протистояння з курдами.

У світлі сказаного особливого оптимізму з приводу майбутнього Сирії немає. Яскравим контрастом виступає один лише факт, що смерть сирійського журналіста несамовито сколихнула сирійську націю і посприяла національному єднанню сирійців різних політичних поглядів. Коли люди проводжали в останню путь в турецькому місті Газіантеп свого національного героя, обгорненого в прапор сирійської революції, вони були єдині.

Турбо новини: