Смертельний ризик: правда про війну на Україні сплачена ще одним життям журналіста

МЗС Росії вимагає ретельно розслідувати загибель на Україні російського журналіста, оператора Першого каналу Анатолія Кляна. У Донецькій області він і ще декілька знімальних груп потрапили під обстріл. З ранку 30 червня в телецентр Останкіно люди несуть квіти. Анатолію Кляну було 68 років. 40 з них він пропрацював на телебаченні, бував в сотнях відряджень. У Донецьк викликався поїхати сам, тому що вже не підпадав під вікові обмеження, які Україна ввела для чоловіків, що в’їжджають з Росії. У Анатолія Кляна залишилися дружина, двоє дітей, онуки. Один онук вчиться у ВДІКІ на оператора.

Анатолій Клян – один із старих операторів програми Час. Часто сам наполягав на тому, щоб його відправили до гарячої точки. Анатолій Клян був свідком найдраматичніших подій останніх чотирьох десятиліть.

І багато конфліктів глядачі бачили саме його очима. Дві чеченські кампанії. З останніх військових відряджень – Ірак, Афганістан, Сирія. Здавалося б, величезний досвід. Але і він не уберіг майстра від очманілої і в той же час прицільної української кулі.

Робота на війні – це завжди смертельний ризик. Як це бувало часто в громадянській, що роздиралася, війною Югославії. З Анатолієм Кляном працював там Володимир Соловйов.

Двічі в тиждень виїжджали на фронти між сербами і хорватами. Потім війни у Боснії, потім в Косово, потім я вже повернувся додому, а він продовжував там працювати. Кілька днів тому він дзвонив і говорив такий радісний: А я в Донбасі. А я йому говорю, що бачу, і навіщо він туди поліз? Ну, роки вже. А він говорить: Українці не пускають туди наших колег, яким менше 60-ти. А мені більше 60-ти. Я війну пройшов, я спробую ще раз. І поїхав, – згадує про свого друга і колегу власний кореспондент ОРТ(Першого каналу) на Балканах з 1992-го по 1996-й рік Володимир Соловйов.

Ще один оператор, що стояв у витоків сучасного новинного телебачення, Володимир Авдєєв познайомився з Анатолієм Кляном в далекому 1968-му. Тоді разом вони починали асистентами на Шаболовке. І саме вони стали потім засновниками знаменитої останкинской школи операторів і авторами неписаних правил роботи на війні.

З Толею ми зіткнулися у бойових діях в Югославії. Це справи Сараєво були. Працювали в Карабаху. Більше 5 хвилин на одному місці не стояти. Ніколи не рухатися по прямій. І оператори, які працювали у бойових діях, намагалися зробити максимум картинки, максимум бажання показати те, що відбувається, – згадує старший оператор НТВ Володимир Авдєєв.

Оператор завжди залишається мішенню. Якщо кореспондент ще може загубитися в натовпі, то оператора видає камера. І учасники конфлікту дуже часто свій гнів і агресію випліскують саме на нього. Як це відбувається тепер на Україні.

А можна потрапити в саму гущу подій, виконавши, здавалося б, усі запобіжні заходи. Як це сталося в серпні 2008-го, коли відразу декілька знімальних груп з Росії разом з миротворцями потрапили під масований обстріл з боку Грузії.

Про небезпеку не думаєш абсолютно, коли працюєш під час військових дій. Не думаєш, як себе узабезпечити. А думаєш про те, щоб те, що ти знімаєш, було корисне для ефіру, – признається той, що ризикував тоді життям оператор ВГТРК Віктор Щербаков.

Один з найдосвідченіших операторів Вістей Лев Сергєєв в послужному списку теж має декілька десятків військових відряджень. В цілому на війні провів більше року. Про методику виживання він знає не з чуток.

Не сосредотачиваться разом надовго. Бажано увесь час рухатися. Об’єкти, що стоять, увагу снайпера привертають. Кожен оператор для себе знає, дивитися треба двома очима, тому що одним оком ти дивишся у візиря, а другим оком дивишся навколо себе, яка обстановка, – ділиться секретами зйомок в екстремальних умовах Лев Сергєєв.

Олександр Сладков – двічі професіонал. Кадровий військовий за освітою і журналіст за покликанням. Його головне правило: війна – це теж частина роботи.

Завжди говорять, ось безглуздо репортер загинув. Та як же безглуздо?! Він загинув у своєму окопі, на своєму робочому місці. Ні про яку безглуздість, ні про яку необережність не може бути мови. Він себе віддав в жертву правді, яку він дістає і показує нам, – упевнений військовий кореспондент ВГТРК Олександр Сладков.

Його колега і друг, оператор, з яким разом пройшли не одну війну, Вадим Андрєєв розповідає – в запалі бою завжди пам’ятав про те, що додому він повинен повернутися живим.

Тут потрібно мати холодний розум, керуватися тим, що потрібно знімати. Само собою вибираєш точку, щоб тебе не застрелили, – признається оператор Вадим Андрєєв.

А хтось, навпаки, признається, що думав про це лише в самий останній момент. Ілля Мордюков провів в полоні у бойовиків більше двох місяців. Але тоді, в першу чеченську, терористи брали в полон репортерів заради викупу.

Будучи в Чечні ми потрапили, ми наштовхнулися на бойовиків, які намагалися зрозуміти, хто ми. Наші журналістські посвідчення не справили на них враження. Для того, щоб перевірити, а хто ми, вони йшли на такі хитрощі: вони нишком стали стріляти і дивилися на нашу реакцію, – розповідає оператор ВГТРК Ілля Мордюков.

Тепер же на Україні військових журналістів просто вбивають без попередження. За те, що вони хочуть розповісти правду про війну.

Турбо новини: