Холодна війна погубила СРСР

[…] Справлявся – дієслово недоконаного виду. Гітлер в ході війни теж тримався молодцем, а вже Наполеон по-любому отримує втішний приз за волю до перемоги. Коротше, щоб не демагогія: наша участь у холодній війні в тому вигляді, в якому вона була нам нав’язана заходом, вважаю історичною катастрофою, що призвела до краху не тільки держави, а й країни, і багато в чому – народу.
(Отседова)

[…] Холодна війна була класичною боротьбою на виснаження. І якщо коротку війну можна виграти завдяки тактичним пріоритетами (позиції, раптовості, ретельній підготовці, талантам полководця і тп), то в боротьбі на виснаження має значення тільки одне: ресурси. Скільки сил держава може витратити на боротьбу і скільки сил у нього залишається на розвиток і потреби суспільства.

Ресурси – це насамперед масові показники: кількість населення, обсяг економіки. При приблизно рівному зі Сполученими Штатами населенні в економічному розвитку Радянський Союз завжди відставав від Америки: по промисловому виробництву в 1,5 рази (частка у світовому виробництві в 1990 році – 12,9% у СРСР проти 19,4% у США), по обсягом ВВП – приблизно в два рази (у тому ж році 2600000000000 дол. у нас проти 5500000000000 у Штатів).

Так, ти правий в тому, що повоєнні роки були для нас кращими в історії як по зростанню економіки, так і щодо зростання рівня життя. Так, ти правий в тому, що СРСР після війни створив і побудував стільки, що ми тепер на цьому успішно живемо. Тут у нас спорі не вийде. Але говорити треба не про те, що ми зробили, а про те, чого ми не зробили. Порівнювати треба не з нами минулими, а з нашими конкурентами, тобто з заходом.

Міфологія про “холодну війну – погубітельніцей СРСР” – надзвичайно поширена.
Дуже проста по своїй ідеї і для обивателя цією простотою зовні дуже переконлива.
Однак, як тільки починаєш вникати в питання, то міфологія швидко розповзається на куці і суперечливі шматки.

По-перше, шанувальники цієї тези геть ігнорують найважливіший момент: “Холодна війна” протягом 40 повоєнних років була каталізатором світового науково-технічного прогресу. Причому прогресу швидкого, який серйозно призупинився, власне, тільки з закінченням цієї самої Холодної війни. Йшла швидка перебудова “старих” галузей, впровадження цілком нового – ті ж самі супутникові трансляції ТБ, наприклад. Або навігація в Арктиці. Або промислова атомна енергетика. А отже, вона впливала на економіки протистоять блоків не обов’язково негативно. І як мінімум, процес впливу холодної війни на країни-учасники, і СРСР у тому числі, чи не був однозначним. Він був суперечливим і (оцінюючи вже зараз, заднім числом) безумовно стимулюючим для країн-учасників.

По-друге, адепти цієї міфології ігнорують також і поступова зміна внутрішнього перебігу процесу. Скажімо, до 1966-67 рр. СРСР протистояв лише Заходу, і в принципі, наздоганяв його дуже спритно. Освіта РВСН як виду військ і ставка на ракетно-ядерне стримування (несиметричний і дешевший відповідь на мережу баз по периметру СРСР і дорогий флот дальніх бомбардувальників) економила колосальні ресурси, раніше витрачаються на “звичайні” збройні сили. А після 1967-68 рр. Союзу довелося вже кілька важче – тому що потрібно було витрачати ресурси й проти Китаю, зміцнюючи інфраструктуру в азіатській частині країни. Ці важливі нюанси в їх спрощеної моделі відкидаються.

По-третє (і можливо, найголовніше в аргументації) Радянський Союз непогано справлявся з викликами навіть і після початку радянсько-китайської конфронтації, яка дійсно відволікала чималі ресурси. Як тільки ми починаємо вникати в соціальні зміни і динаміку побудови інфраструктури за Брежнєва – так відразу ж вилазить логічна нестиковка. Якщо холодна війна “губила бідний СРСР” – то як же він у ці ж самі роки безпрецедентно підвищував життєвий рівень своїх співгромадян? Не сходиться логічний костюмчик.

Дивіться самі, по 1965-1982.
Зростання національної економіки – в 2,5 рази. Завершення електрифікації села.
Зростання реального споживання населення – більш ніж у два рази (!).
Фонди суспільного споживання – зростання втричі. Це так – ті самі піонертабору, безкоштовні гуртки в школах, профспілкові путівки на півдня, субсидування пасажирського транспорту та багато-багато іншого.
Масоване житлове будівництво – зростання житлового фонду втричі, щодо післявоєнного. Переселення десятків мільйонів громадян СРСР в окремі квартири.
Електроенергетика (яка вельми точно виражає сумарну міць економіки) – по генерації зростання втричі (!!!). Створення єдиної енергосистеми країни і єдиної управління нею.
Газифікація села (зростання охоплених газифікацією сіл за ці роки – з 3 до 40%).
Колгоспний сектор економіки – встановлена ??щомісячна гарантована оплата праці та введено соціальне страхування (держ. Пенсії, лікарняні і т.д).
Колосальні капвкладення і фактичне створення Західно-Сибірського нафтогазового комплексу – це той стратегічний заділ, на якому вже чверть століття живе пострадянська Росія.
Створення великомасштабного автомобілебудування різних секторів (ВАЗ, КАМАЗ).
І так далі…

І це ж той самий “застій”, який припав на протистояння відразу двом великим геополітичним системам в Холодній війні – колективному Заходу і Китаю. Так що, виходить, “холодна війна” чомусь не сильно заважала такого безпрецедентного зростання рівня життя в Союзі? Виходить, що з ресурсами, на які звертає увагу sturman у своєму коменті, було не так уже й погано, незважаючи на “боротьбу”?

По-четверте. Саме “холодна війна” викувала для Росії (що успадкувала її від СРСР) універсальний інструмент глобального захисту від лихих розбійників на планеті – ракетно-ядерний щит зі стабільно працюючим атомним комплексом і розвиненими ракетними технологіями, а також науково-технічним доробком і сформованими в цих галузях потужними колективами розробників. СРСР давно немає, а радянський сталінсько-хрущовсько щит все одно працює і розвивається. І навіть допоміг частково змікширувати наслідки розпаду СРСР, своїм існуванням – за Росією залишили місце в СБ ООН, наприклад. Що не дає зараз легітимізувати через ООН будь-які міжнародні наміри на РФ.

І, нарешті, по-п’яте.
Пікірування радянської економіки вниз довелося зовсім навіть не на період Холодної війни, а навпаки – на інтервал після її закінчення і різкого скорочення витрат на наукоємні галузі. І було пов’язано не з тяжким відволіканням ресурсів на “боротьбу”, а зі зламом базової структури радянської економіки в ході “реформ” 1986-87 рр., Який співпав з одночасною глибокою політичною реформою (= різким зростанням національного чинника і посиленням відцентрових сил).
Так що і тут костюмчик в адептів цієї міфології не сходиться.